Аромати соціального популізму: українець при Януковичі заробляє менше китайця

Аромати соціального популізму: українець при Януковичі заробляє менше китайця

«Покращення життя вже сьогодні» таки відбулося

Ось тільки «неуважні» українці з цим чомусь не згодні - не помітили. У новому році в Україну сяк-так, але підвищилися соціальні стандарти, рапортує Кабмін. Уряд також анонсує зростання зарплат бюджетникам. Депутати з чиновниками час від часу обговорюють ідеї введення податку на розкіш, виплати вкладів Ощадбанку СРСР та інші милі серцю пересічного виборця ініціативи. Передвиборний період потихеньку наповнюється ароматами соціального популізму. Як не дивно, виконує соло владу, а не опозиція.

Однак реальність повсякденного життя громадян країни разюче відрізняється навіть від картинки на головних телеканалах, не кажучи вже про звіти чиновників на соціальні теми. Від Президента й уряду більше не чекають слів - у них в руках є всі важелі для вчинків і рішень. Але саме дій, в очікуваних людьми масштабах, немає.

Якщо хоча б не пояснити виборцю (не будемо навіть згадувати про слово «ліквідувати») цю дисгармонію до виборів-2012, то на них асоціюються з владою сили не просто ризикують зазнати фіаско. Їх провального поразки не прикриють ніякі фальсифікації.

Обіцяного три роки чекають?

Після обрання Президентом Віктора Януковича, який обіцяв на рубежі 2009 і 2010 рр.. «Поліпшення життя вже сьогодні», пройшло вже два роки. Розпочався третій, і через лічені місяці буде екватор президентської каденції Глави держави.

А пам'ятаєте, як це починалося?

Мінімальна пенсія - на 20% вище прожиткового мінімуму. Захист пенсій від інфляції. Зниження ПДВ до 17% і податку на прибуток до 19% уже в 2011 році. Ліквідація пільг депутатів і високопоставлених чиновників. Отримання житла молодими офіцерами протягом першого року служби і контрактна армія. Компенсація роботодавцям, що працевлаштовують молодь.

Це лише окремі витяги з передвиборчої програми «Україна для людей».

А ще є дані соціології. За підсумками 2011 року майже 88% українців назвали проблемою для себе зростання цін і тарифів. Незалежні експерти запевняють, що реальна інфляція вимірюється офіційним числом (6,9%), помноженим на два, а то й три. Тоді як зростання зарплат і соцвиплат, за даними уряду, склав 10-12%.

Майже половина президентського шляху позаду, а «сьогодні» за дивним збігом обставин, як і раніше залишається категорією далекого майбутнього.

Соціальні нестандарти

На передвиборний 2012 влада запланувала неодноразове підвищення соціальних стандартів. За принципом «нехай на копійки, зате часто». В результаті ніхто не посміє дорікнути, що за рік якісь важливі категорії не піднімалися кілька разів. Наприклад, прожитковий мінімум буде збільшуватися чотири рази в порівнянні з встановленими на 1 січня. Але в сумі виросте «аж» на 78 гривень, склавши до кінця року 1095 грн.

За даними провідного співробітника Центру Разумкова Павла Розенка, минулого літа близький до реального на той момент мізер обчислювався цифрою 1180. Неодноразові спроби журналістів прожити в якості експерименту місяць за оголошені урядом «мінімальні» гроші закінчувалися максимум на третьому тижні. Вердикт незалежних експертів: реальний прожитковий мінімум в країні дорівнює приблизно 1800-2000 грн, а все, що нижче цього - існування за межею бідності. Як можна хоча б у теорії виживати в грудні 2012-го на кошти, недостатні, за скромними підрахунками, для життя навіть в липні 2011-го - взагалі розуму не зрозуміло.

Втім, такий показник, як прожитковий мінімум, розраховується в дійсності зовсім не заради «підтримки штанів» бідного українця, а суто для збалансування показників бюджету. З цієї базової фінансової категорією пов'язана практично вся соціальна арифметика країни: розміри зарплат, стипендій, дотацій, матеріальної допомоги та ін. Ось чому уряду вигідно занижувати цей критерій - це значно економить державні розтрати.

Зряплата

«Мінімалка» в 2012-му буде підвищуватися адекватно основним показником соцсфери. Під кінець року зарплата перевершить офіційну межу виживання на цілих 38 гривень. Однак і це, вже дуже скромне, досягнення не є приводом для радості - в бюджеті навіть на такі виплати грошей може не вистачити.

В результаті, за прогнозами деяких аналітиків, замість обіцяного вчителям і лікарям підвищення зарплат, припустимо, на 500-800 грн. (Виходячи з окладу приблизно 2100 - це мінімальна зарплата + коефіцієнт, що відповідає категорії), реальне зростання може скласти лише 180-250 грн. Різниця відчутна.

Легше тим, хто видобуває хліб насущний поза бюджетних установ. За словами прем'єра Миколи Азарова, середня зарплата в Україну в грудні 2011 року склала 2800 гривень.

Однак і запити у тих, хто має трохи більше - трохи вище. Воно й зрозуміло: коли питання фізичного виживання і черг за субсидіями гостро не стоїть, людям якось і не хочеться порівнювати одержувані доходи з прожитковим мінімумом. У справу вступає інша планка - це рівняння на «цивілізований світ». А у Франції, на хвилиночку, рівень мінімальної (!) Зарплати на кінець минулого року склав 1393 євро (десь 14500 гривень). Це близько 9 євро за годину. Німеччина платить за 60 хвилин роботи в самих непрестижних сферах 7-11 євро. У США годину робочого часу коштує 22 долари. Середній китаєць в такий же проміжок часу заробляє всього три з центами долара. Українець же може бути задоволеним, якщо йому заплатять більше двох ...

Ось і виходить, що навіть не стоїть на межі голоду житель Україні соціальною політикою рідної держави задоволений не буде. Які б райдужні цифри не малював йому Мінфін, і які б прекрасні європерспективи не обіцяв МЗС.

Спокій їм тільки сниться

Пенсії - це взагалі окрема тема. Соціальні реформи на цьому терені вийшли настільки «ефективними», що після підвищення пенсійного віку та страхового стажу, зміни системи нарахування пенсій та інших нововведень дефіцит Пенсійного фонду в 2012 році героїчно залишився на тому ж рівні в 58 мільярдів гривень, що і в минулому. Скільки-небудь помітної економічної вигоди від нової пенсійної системи розгледіти поки не вдалося. Забрати у пенсіонерів - забрали, а от куди воно поділося - загадка.

І все б можна було зрозуміти: брак грошей в бюджеті, наслідки кризи, ціни на газ, зростаюча кількість пільговиків і пенсіонерів на тлі зменшення числа платників податків ... Якби не одне «але». Кричуще актуальне не лише для пенсійної реформи, а й інших соціальних ініціатив влади.

Реформаторська активність, пов'язана з «затягуванням поясів», стосується виключно пересічних громадян, тоді як олігархи і можновладці продовжують купатися в розкоші, демонстративно не відмовляючи собі в жодних дрібницях. Хіба що тимчасово. Іноді. За окремим бажанням когось з міністрів, нардепів або губернаторів.

А почни уряд пенсійну реформу зі спецпенсій колишнім суддям, прокурорам, чиновникам, урізання пільг - з надбавок депутатам, питань у суспільства до нього було б куди менше. А соціальний клімат в Україні - помірніше. Але ж всі прекрасно бачать, що на собі влада не економить, зате у середнього, дрібного бізнесу і простих людей готова відбирати останнє. Тому ситуація повільно, але вірно розжарюється, а політологи все частіше говорять про вірогідність хвилювань і протестів.

«Щодо бідним в Україну є приблизно половина населення. Ще 40% відчувають страх, що ось-ось опиняться в категорії бідняків. У той же час більш 2/3 національного багатства зосереджено в руках сотні сімей. Така соціальна політика схожа з політикою соціального расизму, коли для багатьох всі умови створюються, а бідних все більше і більше обкладають все новими і новими підвищеними платежами », - обурений генсекретар Національної конфедерації профспілок, голова Громадської палати України Петро Петриченко. І з ним важко сперечатися.

Різати по-живому

Ноу-хау нинішньої влади - це юридичний обхід норм Конституції при визначенні розмірів виплат. Основним Законом Україна належить, що змінюватися в бік зменшення соціальні гарантії не можуть. Цим, до речі, аргументується владою неможливість відібрати у депутатів і віп-пенсіонерів належні їм доходи.

Проте Конституційний суд де-факто дозволив обійти дану вимогу, виправдавши норму бюджету-2012 про ручному регулюванні соцгарантій Кабміном. Природно, вищого ешелону поглиначів видаткової частини бюджету це не торкнулося - відчують всю принадність нововведення тільки низи.

Логіка рішення влади насправді проста: грошей на всі прийняті в «захисної» сфері закони немає, тому визначати, де гаряче, і оперативно гасити соціальні пожежі потрібно по ходу справи. Грубо кажучи, хто пікетує, мітингує - тому і відкотять грошей.

Ситуація з підприємцями, «афганцями», «чорнобильцями» і вчителями в минулому році стала прологом до даного ходу в соціальній політиці держави. Чи сподобалась державі вироблена тактика настільки, що було вирішено її узаконити? Або це вкрай вимушений захід?

«Рішення Конституційного суду не скасовує дію жодного закону, що гарантує соціальні виплати. Всі діючі соціальні виплати в цьому році будуть зростати випереджаючими рівень інфляції темпами. Це принципова позиція уряду », - прокоментував вердикт КС соціальний віце-прем'єр Сергій Тігіпко. Прозвучало, делікатно кажучи, непереконливо.

Але це вже проблеми самої влади. Тому що вона запустила в суспільство потенційно дуже небезпечний для себе алгоритм вирішення проблем: хочеш домогтися чогось від керівництва країни - виходь на Майдан. Тільки його, схоже, і бояться в коридорах будівель на Банковій і Грушевського. І навіть страшно уявити, який антисоціальної виявилася б політика влади, якщо б «помаранчевий» привид 2004-го не блукав умами лідерів нації 2012-го.

Андрій Генералов

Другие статьи: